The Genesis of Social-Philosophical Thought

Social Space and Social Time

It should be noted that the philosophical analysis of the issue of social space has a somewhat modest yet enduring history. Characterizing this history, one of the most serious researchers on the subject, P. Sorokin, remarked that "there are very few attempts to define social space and to systematize the relevant concepts. As far as I know, after Descartes, Hobbes, Leibniz, Weigel, and other thinkers of the 17th century, only F. Ratzel, G. Simmel, and more recently E. Durkheim, R. Park, E. Bogardus, L. von Wiese, and the author of these lines have sought to devote more attention to the problem of social space and other related issues."

However, it is still entirely possible to assert with clarity that "social space" is a generic concept, for which the category of "space" serves as a broader classification. As a structural element of the phenomenon denoted by this category, social space embodies all the general properties inherent to it.

Being a form of existence for social matter, social space expresses the structurality, extent, and coexistence of its elements within various social systems. Independent of the will and consciousness of both the individual and humanity as a whole, social space possesses an objective character. Like space in general, it is characterized by three-dimensionality. This is evident in the fact that all social objects possess a three-dimensional structure—extending in length, width, and depth. Among the general properties of social space is also the unity of the discrete and the continuous, manifested in the discreteness of specific social systems and phenomena that arise and develop within the continuous flow of social matter.

Nevertheless, the presence of general characteristics of the phenomenon does not yet allow us to propose a definition of the concept it denotes; it is necessary to examine its peculiarities and uncover the most essential connections among its structuring elements and essence.

Focusing on the specificity of social space, P. Sorokin emphasized its distinctions from geometric space. "People," he noted, "who are close to one another in geometric space (for instance, a king and his servant, a master and a slave), are separated by a vast distance in social space. Conversely, individuals who are very far apart in geometric space (for example, two brothers, or bishops professing the same religion, or two generals of the same rank from the same army, one in America and the other in China) can be very close socially. A person can traverse thousands of miles of geometric space without changing their position in social space; conversely, remaining in the same geometric space, they may radically alter their social position."

Fully sharing Sorokin's view on the fundamental distinction between social space and geometric space, we can affirm that the most crucial feature of the phenomenon that concerns us is that, being inscribed within the space of the biosphere and cosmos, social space is imbued with a unique human significance, linked to the existence of individuals and human communities, and is the form of existence it represents.

At the same time, this does not permit us to define the concept denoting this phenomenon, and we cannot agree with Sorokin, who posits that "...social space is a universe comprised of the Earth's population." Such an approach, foregrounding a demographic characteristic and effectively absolutizing it while neglecting the essence of social space, does not reveal the meaning of the concept that denotes it.

The second feature of social space, which brings us closer to revealing its essence, is its inseparable connection with activity— a form of movement of social matter, a mode of its existence that manifests as the relationship between individuals and nature, as well as among themselves, in other words, societal relations. The presence of these relations constitutes the third characteristic of social space and its essence.

From the above, "social space" should be regarded as a category of social philosophy to denote an extensive system of societal connections, which encapsulates the existence of a vast array of socio-material objects from the perspective of their orderliness, saturation, and degree of coverage, expressing social existence that is in development.

The underdevelopment of the needs of our distant ancestors, their limitations primarily to vital necessities, dictated the corresponding level of development of the system of social space, which essentially included two structural elements: the space of immediate habitation, the location of dwellings, and the space of labor activity, special zones of economic cycles. The latter typically formed near the space of immediate habitation, depending on the establishment of useful plants and animals in the ecosystem in which the tribe engaged in a hunting-gathering lifestyle and, later, in agricultural activities.

The specific traits and characteristics of social space are reflected, albeit not entirely adequately, in human consciousness. Thus, in ancient worlds, there already existed a contrast between the ordered space of human existence and another space, wherein supposedly malevolent and incomprehensible forces acted. Specifically, in the cosmology of ancient Egyptians, a distinction was made between the space filled with the waters of Chaos and the ordered space of the Earth, created by the sun god amid the waters of Chaos, upon which he could purportedly stand. The foundation of this myth was the annual "birth" of land fertilized by river silt. The primary space was viewed as the center of the universe, while the flow of the Nile from south to north established the main direction in space.

Medieval thought was characterized by a view of space as a system of diverse locations. Here, a distinction was made between the earthly, sinful world—the world of human habitation—and the celestial world—the world of "pure essences." In the earthly realm, holy places and specific paths to them were highlighted, as well as unique spots in temples purportedly offering healing and penance for sins.

The development of various forms and types of activity accompanying the historical process necessitates the formation of new structural elements within social space. To comprehend the present system, one must understand the holistic system of social existence, which encompasses:

1. The objective world that individuals create and renew through their activities;
2. The individuals themselves and their relationships with others;
3. The state of human consciousness that regulates human activities.

When discussing the current structure of social space, we cannot limit ourselves to the spatial forms of technical devices, the ordered space of fields, gardens, irrigated lands, artificial reservoirs, and city architecture. It also encompasses such structural elements of social space as economic space, political space, humanitarian space, and spiritual space—essentially all spatial forms reflecting the fundamental spheres of social existence, which is undergoing development, and itself is in a state of development, dependent on social time.

In our view, "social time" can be defined as a category of social philosophy, denoting the internally linked form of social existence associated with social space, characterized by the sequence, continuity, rhythms, and paces of changes in social organisms, as well as the distinct stages of their development.

Соціальний час наділений всіма загальними властивостями, притаманними часу в цілому. Будучи незалежним від волі і свідомості людей, утворюючих той чи інший соціальний організм, він має об’єктивний характер. Йому властиві діалектична єдність кінцевого і нескінченного, перервність і неперервність, односпрямованість.

 Однак соціальний час характеризується і своєю специфікою. Він є внутрішнім часом суспільного життя й нібито вписаний у зовнішній по відношенню до нього час природних процесів. Соціальний час нерозривно зв’язаний з соціальним простором і діяльністю як специфічним способом існування соціальної матерії, є мірою мінливості соціальних процесів, історично виникаючих перетворень у житті людей.

 На ранніх стадіях суспільного розвитку ритми соціальних процесів були уповільненими. Орієнтиром суспільної практики було повторення вже накопиченого досвіду, відтворення дій і вчинків минулого, що виступали у формі звичаїв і традицій. Звідси — особлива цінність минулого часу, озирання на нього як на Золотий вік.

 У традиційних суспільствах поняття “старезний” і “хороший”, “добрий” були майже синонімами. Ідеалізація минулого — відмінна риса суспільної свідомості стародавності. Це фіксується і письмовими джерелами, що дійшли до наших днів. Зокрема, згідно з шумерськими царськими списками, до потопу царі жили 20-60 тисяч років, а після потопу — уже лише до 1000 років. За Біблією, Адам жив 930 років, а Ной і того більше — 950 років¹⁵.

 Ідея спрямованості часу і орієнтація на майбутнє виникли в людській культурі значно пізніше. Лінійно спрямований соціальний час проявляється найбільш виразно у розвитку епохи формування капіталістичних відносин.

 Соціальний час тече нерівномірно. Він ніби ущільняється з переходом від докапіталістичних формацій до капіталізму, а потім до соціалізм. Ідеали майбутнього активізують вплив на протікання соціальних процесів у сучасному з прискоренням темпів соціального розвитку. При цьому саме прискорення соціального часу відбувається нерівномірно. У епоху революційних перетворень “зпресування” соціального часу, насичення його соціально значущими подіями відбувається у значно більшому ступені, ніж у періоди еволюційного розвитку.

 Складна структура соціального часу, що виникає як накладання одна на одну різних часових структур — як економічної, політичної, релігійної, історичної, педагогічної та ін¹⁶.

 У рамках соціального часу, у якому події, що характеризують соціальне буття народу, нації, розвиток і зміну суспільно-економічних формацій і цивілізацій можна виділити час індивідуального буття людини, який визначається протіканням різних суспільно та індивідуально значущих для неї подій.

 Являючись невід’ємними атрибутами соціального буття і формами його прояву, соціальний простір і соціальний час нерозривно зв’язані. Виходячи з цього при дослідженні будь-якого соціального явища недостатньо фіксувати лише місце, де воно відбувається, просторові характеристики: необхідно також аналізувати час його протікання, аналізувати соціальний простір-час. Це особливо важливо враховувати сьогодні, аналізуючи процес розвитку українського суспільства, що перебуває на етапі трансформації, оцінюючи історичне минуле і сьогоднішні дії, які будуть багато в чому визначати майбутнє.